Лінійка пам'яті Жертв голодомору 1932-1933 рік

Лінійка  пам'яті Жертв голодомору 1932-1933 рік

Оформлення зали: ікона, рушник, вишитий чорно-червоними кольорами, три свічки, шматок черствого хліба, кетяг червоної калини. 

Звучить реквієм В. Моцарта.
1-й ведучий:__84_ роки тому нам хотіли винести вирок смерті.
2-й ведучий:__84_ роки тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором.
3-й ведучий:__84

1-й ведучий: Жила Вкраїна. Плакала, стогнала
Проте я твердо свідчити берусь:
За всі віки безхліб'ям не загнала
Нікого в землю Україна-Русь.
Від тих часів, коли з'явилось рало,
Голодних мук не відало село.
Хай неврожай - та люди не вмирали:
З двадцятим віком лихо це прийшло.
_ роки тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

Книга « Пам’яті»
2-й ведучий Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців.

 1 учень Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933.
2 учень. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду,  
 3 учень на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік,
4 учень. щогодини - 1 тисяча,
 5 учень  щохвилини - 17.
6 учень  Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.
7 учень Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих.

2-й ведучий: Не нагодує Мати-Україна,
Не приголубить діточок своїх...
Яка ж бо перед Богом в нас провина?
Який ми сотворили гріх?
Чи той, що в нас поруйнували храми? -
Прийшли в наш край перевертні і хами
Чинить страшну наругу над людьми.

3-й ведучий: За жінок, чоловіків, дітей,
За малих, дорослих і старих,
Не співала півча похоронна,
Не лунали дзвони за впокій...
Ні труни, ні хрестів, і ні тризни,
Прямо в яму, навіки віків.
Чорна сповідь моєї Вітчизни,
І її затамований гнів.
 Вед. 1 Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Весна… А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, голова схилена до землі, а обличчя майже немає.
 Вед.2 Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець. Натопивши маковинням хату, закривала ляду мати. І на ранок усі діти мертві.


Сценка
Сидить зажурена жінка посеред хати. За порожнім столом, на ньому лише сіль. На ослоні четверо малих дітей, сидять купкою, обнялись і щось шепочуть.
1 дитина Мамо! Мамо! Я їсти хочу!
2 дитина Мамо! Мамо, животик болить!
3 дитина Мамочко! Рідненька! Дай хоч крихіточку хлібчика!
Мати зажурено повертає до них голову, мовчки дивиться.
Діти встають, підходять до неї, обступають з усіх боків, стають на коліна і знову просять.
- Мамо, дайте їсти
Мати мовчки дивиться, а потім і каже :
Я вам казку розповім, а ви слухайте от і забудете про їжу.
Починає розповідати казочку
Десь у темному лісі …
Одне із дітей каже :
- Мамо! Мамо в очах темно!
Мати встає підходить до дитини, сідає на підлогу, бере голову дитини собі на коліна :
- Закрий очі й поспи.
Дитина Я не хочу очі закривати.
Мати. То дивись на мене, я тебе поколишу.
Дитина. Не колиш мене мамо! Я помираю. Дай мені їсти хоч крихту, і я оживу..
Мати. Прости мені, доню, немає, що їсти.
Дитина. Мамочко, я ж помираю і останній раз їсти прошу.
Мати. Нічого в хаті в нас не має, прости мене, дитино рідна, нічим тебе я не врятую.
Мати схиляється над дитиною і цілує його, бере на руки і кладе на ослін. І каже до дітей:
- Ходімо, діти, ми їй вже не потрібні. Вона померла. Добре їй…
/звучить адажио/


 Мати:Спіть діти, спіть міцно,
Янгол божий на порозі,
Вже не буде їсти хтітись,
І не будуть пухнуть ноги.
Натопила маковинням
Затулила лядку й комин,
І в тумані темно-синім
Заспівала колискову:
Спи, синочок, горе-ласку, засинай навіки, доню…



Виходять ведучі

1 ведучий.  На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.
( Ілюстрації про голодомор)
….«На базарі мертвих покидали, як купи шмаття, у болото з людського гною. Одна дитина ссала молоко із грудей мертвої матері, з посірілим обличчям. Опухлих перевозять товарним поїздом у поле і залишають їх за 50-60 км від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Ці відомості достовірні, я отримав їх від санітарів».


….«Померли у Миколайчукових дід з бабою. Від голоду вони опухли і здавалися величезними. Синок уже не ходив, не говорив. А дівчинка від голоду пальчики свої почала обгризати. Побачила мати. Збожеволіла. Напоїла дітей зіллям й сама випила. До ранку повмирали всі».

…«До 1932 року в селі не було майже жодної собаки чи кота. Робили спеціальні пастки для пацюків, після дощу черв'яків збирали, з яких варили борщі чи супи, заправляли кропивою, іноді лободою. А з чого хліб пекли, щоб ви тільки знали! Одне можу сказати, що борошна пшениці чи жита там не було. Делікатесом вважалось, коли в спечених паляницях була полова, яку ми старанно перетирали на жорнах. Похорони настільки часто були, що люди звикли до них, а іноді навіть і заздрили померлим «Чим так жити, то краще вмирати», - чулося серед людей».



Залишаємо ці документи без коментарів. Читайте. Аналізуйте. Думайте.



Ведучий ІІІ У нашому селі під час голодомору померло приблизно 283 жителів. Давайте запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв голодомору, який знищив мільйони людей.
Хвилина мовчання
Ведучий І Люди добрі! Пам’ятайте! Всіх поіменно! І знайте! Їх знищили за те, що вони народилися і виросли на нашій землі. А тому наш найсвятіший обов'язок сьогодні - зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих ; пам'ять про тих, хто не дожив; пам'ять про тих, хто недолюбив; пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.
2Хай же пам”ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!
/ пісня «Боже, Україну збережи»/






 

Книга

Пам’яті

                                 1931-1933

22 місяці

Щодня -  25 тис. чоловік

щогодини - 1 тисяча
щохвилини - 17 чоловік

         7 до 10 мільйонів людських життів

50 відсотків дітей